Як розрахувати собівартість продукції

Собівартістю в класичному розумінні називають суму витрат, яку понесло підприємство для виробництва (виробнича) та реалізації (собівартість реалізації) своєї продукції. Сума витрат на виробництво і реалізацію товару називається повною собівартістю. Собівартість обчислюється, як на весь випуск, так і на виробництво конкретної одиниці товару.

Виробнича собівартість включає в себе витрати виробничого етапу. До складу таких витрат входять:

1. Плата за сировину і основні виробничі матеріали.
2. Паливно-енергетичні витрати.
3. Заробітня плата.
4. Транспортні витрати (внутрішнє переміщення сировини і напівфабрикатів).
5. Ремонт і утримання основних засобів.
6. Інші витрати.
7. Амортизація основних фондів і НМА.

У собівартість реалізації включають витрати, які несе підприємство на етапі реалізації продукції. До таких витрат належать:

• плата на упаковку товару-
• витрати на рекламу-
• витрати на транспорт (доставка товару покупцеві або на дистриб`юторський склад) -
• Інші витрати.

Для аналізу собівартості використовують такі статистичні методи:

Метод угруповання - полягає в угруповання всіх витрат за однорідними елементами з подальшою угрупованням в статті калькуляції (таб. 1).

Використання угруповань витрат дозволяє проводити аналіз виконання планових показників на середньому і верхньому рівні, адже бюджетування витрат на нижчому рівні неможливо, особливо в умовах великих підприємств.

Метод середніх величин - полягає в обчисленні ваги витрат в структурі виробничої собівартості. Даний метод дозволяє визначити питому вагу окремих витрат (елементів або статей калькуляції) в структурі собівартості для визначення впливу статей на загальний результат (таб. 2).

Графічно таку структуру можна зобразити таким чином (рис.1).

На рис.1 видно, що найбільшу питому вагу в структурі загальних витрат мають витрати на сировину і матеріали, відповідно, варіативність за цією статтею буде мати більший вплив на варіативність загального результату.

Відео: собівартість продукції

Графічний метод дає можливість наочно уявити аналіз собівартості, динаміки її зміни і зміна структури в графічному вигляді. На наступному малюнку ми наочно продемонструємо використання декількох методів аналізу собівартості.

Завдяки такій діаграмі можна наочно продемонструвати динаміку зміни собівартості за періодами і основні причини її зміни. Графічний метод аналізу собівартості найкращий для підготовки інформації для топ-менеджменту компанії, тому що є найбільш засвоюваним.

Відео: Приклад розрахунку собівартості на перелік продукції (імпорт, торгівля)

Методи калькулювання собівартості

Двома основними методами калькулювання собівартості, які використовуються в практиці, є:

• метод повного поглинання витрат-
• маржинальний метод (direct costing).

Метод повного поглинання витрат передбачає калькулювання собівартості кожної одиниці продукції з урахуванням всіх витрат. Цей метод застосовується в разі, якщо необхідно проаналізувати рентабельність окремих видів продукції.

Маржинальний метод заснований на поділі витрат на дві частини:

1. Змінні витрати - величина яких безпосередньо залежить від обсягу виробництва. До даних витрат відносяться: витрати на основну сировину і матеріали, енерговитрати, транспорт. Змінні витрати калькулируются на одиницю кожного виду товару.
2. Постійні витрати - величина яких не залежить від обсягу виробництва. Сутність цих витрат полягає в тому, що їхній задум буде нести, незалежно від того, чи буде воно взагалі випускати готові товари. До таких витрат належать: заробітна плата, витрати на ремонти основних фондів. Ці витрати не відносять на собівартість кожної одиниці продукції, а враховують на весь випуск. Виправданість такого методу виникає в разі необхідності прийняття рішення про доцільність випуски того чи іншого виду товару.

Відео: Упр. облік. 03 Собівартість. 8 методів розрахунку собівартості

При різних підходах до калькулювання витрат, фінансовий результат може бути різним.

Розглянемо ситуацію:

Відео: Як в 1С УТ розрахувати собівартість

Підприємство випускає 1000 тонн металопрокату. Змінні витрати на випуск однієї тонни - 60 доларів / тонна, постійні витрати - 30000 доларів, реалізація готової продукції - 950 тонн. Ціна реалізованої продукції - 100 доларів / тонна.

Різниця між двома методами полягає в обліку собівартості залишків. При маржинальном методі збільшення залишків знижує операційний прибуток, а при методі повного поглинання витрат - навпаки, підвищує.

У міжнародному обліку поняття собівартості замінено поняттям EBITDA cost.

EBITDA cost є сумою витрат як на виробництво, так і на реалізацію продукції без амортизації.

В такому випадку показником ефективності роботи підприємства приймається EBITDA - прибуток до оподаткування без урахування амортизації.

EBITDA = Variable contribution - Fixed costs, де:

1. Variable contribution - маржинальний прибуток, який розраховується як різниця між NRP (ціною реалізації) та VC (змінними витратами) помноженим на обсяг реалізації.
2. Fixed costs - постійні витрати.

Собівартість виробленого товару може розраховуватися на підставі даних про фактичні витрати (фактична собівартість), так і на підставі нормативів витрат, розрахованих на підставі затверджених норм витрат для кожного елемента (нормативна собівартість). Нормативна собівартість часто застосовується для процесу ціноутворення, для укладення довгострокових контрактів.